Сторінка:Андрій Ніковський. Микола Джеря (Літературний аналіз) (1926).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


аналогічних випадках та з приводу аналогічних творів, слів про неволю, безчестя, експлоатацію, панське знущання над селянином, образу людської гідности, підкреслимо ясну нам формулу, *що її можна здобути з повісти Левицького „Микола Джеря“: Кріпацтво — це система деструкції селянського господарства.

Селяни боряться з панщиною, а після голого визволення боряться і з поміщицтвом. Яка-ж методологія цеї боротьби? Коли кріпацтво було системою, а пізніші початки аграрного капіталізму та нової індустрії на Україні також були системою, здебільшого, свідомою своїх методів нагромадження капіталу, ширшої та детальнішої експлоатації робітника й селянина, — власне, поки що того-ж таки селянина, — то методику боротьби селянства доводиться визнати за абсолютно безсистемну, чисто рефлективну, емоціональну, иншими словами за таку, що жужмом, стихійно, широкою каламутною хвилею котить всю селянську масу до революційного вибуху з двома основними гаслами: негативним — геть панів! — і позитивним — більше землі! Те й друге гасло наше селянство давно добре зрозуміло, глибоко засвоїло і, коли тільки була хоч найменша спроміжність, намагалося здійснити. В цій повісті, за п’ятдесят років писаній, ми й бачимо наростання революційного настрою серед селянства, бачимо й градацію селянських революційних методів боротьби.

В Нечуя-Левицького повісті селянин спочатку змагається, потім відмовляється справляти несправедливий відбуток, тоді підіймає руку на підпанка, а тоді вже й на пана. Не можна сказати, щоб до цього селяни доходили тяжким шляхом, щоб вони тяжко му милися над проблемою насильства, — ні: ненависть —