Сторінка:Андрій Ніковський. Микола Джеря (Літературний аналіз) (1926).djvu/28

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


про невільницьку родину скількома пасмами. цеб-то перевівши на терміни вишивання, способом занизування перетягнувся через усю повість, не торуючи над иншими сценами, а тільки супроводячи ліричною мелодією сувору музику всеї композиції. Взявши його окремо, доводиться цю всю частину повісти розглядати як менше реалістично трактовану, з де-якою традицією Шевченкової романтики, Марка Вовчкової, опоетизовану елементами народньої пісні. Більше того, не було-б у розробленню сюжета кохання обставин реального тодішнього побуту й соціяльних причин, мусіли-б ми були тоді визнати, щоЛевицькйй допустився де-яких сентиментальних та мелодраматичних відступів від свого реалізму та правдивости. що так яскраво характеризують всю йою літературну діяльність та свідомо обраний і підтримуваний напрямок. Отже, завжди, коли оповідання Нечуєве приходить до сцен з Нимидорою. воно все відбувається в тоні, стилі й манері поеми, бо поемою й являється в повісті історія Нимидори й Миколи. Сам Левицький чи то соромиться, чи ніяковіє в атмосфері цього ніжного й глибокого кохання, і його ремарки — це саме нещасливе, що можна тільки в той настрій подати. Прегарні, поетичні, ритмовані, як і буває звичайно в хвилини великого екстаза, горя, розмови чоловіка й жінки, він обставляє своїми увагами, що йдуть від не гаразд утямленого реалістичного канону і будять прикрий жаль на автора. „Нимидорі неначе хто гострим ножем проколов-серце“... „крикнула Нимидора на всю хату не своїм голосом“... „кинулась до колиски і впала на дитину" — повне безсилля і прикра сухість, що викликає ту саму досаду, що й несподіване, хоч і зовсім правдиве, закінчення авторове на голосіння Любчине по матері:...„Чи зійдеш ти зіркою