Сторінка:Андрій Ніковський. Микола Джеря (Літературний аналіз) (1926).djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


„Ти думаєш, що ти мене з розуму не зводиш?..“

„Чи зоря світає на небі, чи сонце грає, чи ніч покриває землю, думка про тебе тліє в моєму серці. Я вночі сплю, і як ти мені приснишся, то душа моя звеселиться і заграє, як ластівка на сонці...“

„...Подумай, дівчино нерозумна, що ти робиш!“

„Рада-б я думати, та вже й думок не маю...“

...Микола дуже, дуже задумався. Його душа заколихалася, як хисткий човен на хвилястому морі, та не на довго: тверда натура перемогла це зрушення, перемогла серце і поставила на своєму.

В нашій повісті нема гарного чи щасливого кінця, бо за злидні, за протест, за вірність громаді, за чисте моральне життя на вигнанні Микола не дістав вінця признання й слави від своїх селян — на бурлаках усіх лежав осуд рідного села; більше того — його рідна дочка впізнає батька тільки тим, що „дуже плаче за матір'ю,“ а про його мандри ніякої доброї думки не має: „Бог його знає, де він ходив, покинувши нас. А що вже мати наплакалась та набідувалась...“ Одвідини Нимидориної могилки не стали Миколі за втіху, ні виправдання чи нагороду за страдницьке життя. Так само і в громаді Микола мусить здобувати собі становища поважної людини аж по скількох спробах обстати за громадським інтересом. Отже нагорода. Миколі єдине в йому самому, в суцільності та доладності його власного серця й розуму, — таке значіння цього образу в Левицького.

Нема щасливого кінця в повісті не тільки для особистої долі Миколиної, його родини, слави його імени.

нема нічого доброго й для соціяльного становища, що за нього завів боротьбу Джеря. За те, що селяни не пішли на роботу на нарізані їм наділи, Миколу й скількох селян забрали в тюрму.