Сторінка:Андрій Ніковський. Микола Джеря (Літературний аналіз) (1926).djvu/4

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Тільки цей, останній — щось, що ми можемо судити й осуджувати, на що можемо дивуватися, щонайтверезіше надавши йому значіння символа того часу для характеристики неприборканої тоді голоти української. Бо документи, що знайшов та обробив О. Гермайзе, виразно кажуть, що це був таки справді міщанин, що, певна річ, він дістав добре в шкуру від царициних суддів, що відбув він каторгу, жив потім у Київі та тут таки й помер... лишається ще знайти документи, щоб показати, що він годувався при перекупці з Подолу, підторговував пирогами, коли його сідуха слабувала, инколи постоював із довгою рукою коло Лаври, — що там іще може бути за зовнішнє свідоцтво над людиною, що так далеко відійшла від геройства народнього повстання, як і, наприклад, О. Гермайзе та я від часів Коліївщини. Ясно, одначе, що справжній Залізняк буде жити привидом з архівального пороху, коректурною тінню до літературного Залізняка, а той. Шевченків — тільки він має на собі м’ясо живої людини, яскраві фабри пев ної індивідуальности, гранчастість виразної людської вдачі.

Чи й говорити ще про те, який далекий від Ґетевого фавста той середньовічний знахар-престидижитатор, що дав початок поважним легендам про свої убогі спррби психофізіологічного відродження людини: певне сліпає непорозумілими очима старий на доктора Фавста в нашому розумінні, на це втілення й символ європейської людини з доби нової історії, та дивується на експерименти проф. Штайнаха.

Яка це гарна химера нашої душі — творити фантастичних людей, яке це чудо людської вдачі — обліплювати замріяні образи письменників своїм новим розумінням, підтримуючи вічне життя інтелектуальних