Сторінка:Андрій Ніковський. Микола Джеря (Літературний аналіз) (1926).djvu/5

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


фікцій! Від давно умерлих покольнь лишається такий непевний слід у ділах рук їхніх, дотлівають сухі документи, даючи спроможність історикам різних напрямків будувати зовсім різні реконструкції давнєколишнього життя, а очевидні потвори та виплодки людської фантазії буйно собі процвітають, видаючи вічнозмінну еманацію чарівних пахощів людської душі.

Чом це так? Загадки власне ніякої нема, бо літературні чи там поетично-легендарні постаті творяться наслідком певного процесу абстрагування всуміш із типізацією характерних для якоїсь доби психічних явищ, і робиться це методом поетичним, цеб-то образним, инакше сказавши — способом перенесення явищ одної категорії, до прикмет иншої, більш конкретної, живої, втіленої, а, значить, і ріднішої й більше зрозумілої.

І тривалість літературних образів можна пояснити тільки нашим гострим, вічним і найбільшим інтересом до живої людини, тим пекучим змаганням пізнати теперішню людину, підходячи до неї всіма можливими шляхами, життьовими й науковими, і між иншим також і цею величньою, осяйною галереєю літературних типів та образів. Ці типи з’являлися очевидно наслідком певних життьових процесів, певних соціяльних, економічних відносин, якоїсь боротьби ідей та інтересів, а одначе в процесі творчости певні образи та типи, що мали тільки характеризувати ті ідеї, інтереси, відносини, повиростали в могутні, живі (цеб-то живущі повним, не однобічним життям) постаті людські й приховали за собою гостру діялектику соціяльну, біологічну, то-що. Нав’язуючись до афоризму Тобілевича — „Люди вмирають, ідеї вічні“ — люди таки справді вмирають, здебільшого лишаючи по собі марний, минущий слід; ідеї вічно чергуються.