Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Ця сторінка вичитана


19

 — Либонь, що так. Вона нераз каже, що збіралася втікати,до своїх, та їй бідного народа жаль.

Ми їй віримо, бо вона не може говорити неправди.

 — Вставай, Максиме, каже Карпо до свого товариша — нам пора...

 — Куди-ж ви, сини мої?

 — Опісля знатимеш. Тепер лише поблагослави на святе діло, батьку, хоч не рідний, та щирий...

 — Що ти, Карпе, замислив? — питає наляканий Прокіп.

 — Опісля почуєш. Коли-б нам не повелось, то й проте знатимеш, тоді помолись Богу за наші грішні душі.

 — Та ти хоч пані не чіпай, чуєш? вона свята.

 — Ні, я її й пальцем не рушу, коли вона справді в тебе така свята. У мене друге діло на думці.

Старий перехрестив їх, і вони вийшли. Вивели коней і поїхали в ліс. Ще стояла глуха ніч. Максим Веретенко зачинив за ними ворота.

Заїхали в найбільшу гущавину. Як стало розвиднюватись, Карпо подався на край ліса, полишаючи товариша з кіньми. Він хотів розглянути околицю, та звідси з-поза комишів, що росли з сього боку в ставі, нічого не видно було. Карпо виліз на високого дуба, й звідси побачив усю околицю. Зараз коло лісу починався великий став і простягався аж до залікового муру. На мурі стояли високі башти з гарматами в вікнах. За муром пишався гарний замок, вкритий мідяною бляхою та черепицею.

При замку була одна висока башта з годинником. Звідси певно було видно цілу околицю. Біля замку з одного боку росли за муром високі дерева. їх грубі гиляки перехилились аж через мур. Став притикав до замкового муру лише з одного боку. Далі окружали замок широкі рови, в яких блищала вода. Вода в ставі була спокійна, рівна, мов зеркало.

Карпо придивився до всього добре, поки зліз з дерева, а потім пішов до коней. Та як же він здивувався, коли не застав тут Максима, а коні стояли з позав’язуваними мо дами.