Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/45

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Ця сторінка вичитана

43

 — Гарне се? — питає дід.

 — Дуже гарне, я такого ще не бачив...

 — Коли будеш чемний, то будемо обоє молоти борошно.

 — Яке борошно?

 — А таке, що з його паляниці печуть, бублики. Тепер хлопець не відставав від діда...

 — Як тебе, діду, звати? — питає.

 — Зови мене, синку, дідом Охрімом...

 — А ти мене зви паном Станіславом Овруцьким.

 — Фе! так погано. Я тебе звати буду Остапом, це краще.

Ти, бачиш, ще не пан, бо пани великі, а ти малий. Підростеш, тоді друге діло... Тепер ходи до пасіки.

Усе те було для такого панятка невидальщина. Хлопець був дуже цікавий. Тут бачив усе нове, все його цікавило.

А старий Охрім, мов дбайлива нянька, говорив з ним, пояснював. До полудня геть заприязнилися з собою. І мами не згадував.

Тимчасом козаки пішли до печери. Вона була простора й на прочуд ясна. Через вікно, видовбане в передній стіні, влітали сюди цілі снопи соняшних промінів. На лівій стіні висіла багата турецька й польська зброя, довгі рушниці, вибивані золотом, дорогі пістолі, шаблі, ятаґани. Усе те зложене в порядку, завішене на жердках, прибитих до стіни. Уся стіна вкрита турецькими килимами. В одній великій щілині в сій стіні висіла багата одежа. Оксамитові кунтуші, шовкові жупани, пояси, чоботи сап’янці. А над зброєю стояла довга полиця, заставлена золотою та срібною посудою. Срібні михайлики, тарілки, збанки на мед...

Наші козаки оглядали все цікаво та дивувались таким багацтвам в тій печері.

Заглянули й до спальні старого. Не було тут нічого незвичайного. Проста лежанка з дощок, вкрита кожухами; над тим висіла рушниця, проста з витертим ложем, порохівниця,