Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/64

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Ця сторінка вичитана

62 На дорогу вирядив старий обох мов на весілля. Подарував багату одежу й зброю. Та Остап такий сумний був, що сі подарунки його не займали.

В тій печері він не був ніколи. Йому але страшно стало в тій пітьмі брести водою.

Вийшовши на світ божий, вони посідали на коней і їхали зразу на південь, поки не здибали пригожого місця до переправи. Тут перейшли на другий бік і опинилися в степу, їхали мовчки. Остап такий був занятий недавною минувшістю, що ні на що не звертав уваги. По дорозі здибали руїну селищ і панських замків. Карпо пояснював йому, від чого се сталося. Козаки карали панів і руйнували замки. Пани відплачували тим, що палили, руйнували села...

Це вирвало увагу Остапа з задуми.

 — А де-ж люди поділися, що тут жили? — питає.

 — Кого не зарізали, не повісили, то пішов світ за очі.

 — І довго, таке трівати буде?

 — Поки всіх панів не виженемо...

їхали днями, ночуючи в степу, поки добрали ся до Дніпра.

Остап, побачивши таку велику ріку, не міг досить надивуватися: йому здавалося, що стоїть уже над берегом моря.

 — Се Дніпро Славута, — пояснював Карпо — перехрестись сину...

Добились нарешті на Січ. Про неї чував Остап багато від діда, й тепер переконався, що воно справді так є, як дід говорив. Знайшов тут і ровесників, з якими скоро заприязнився. Тепер Карпо звернув усю свою увагу на те, щоб Остапа навчити воєнного ремесла. Він вивчив його добре їздити на коні, орудувати шаблею, стріляти, плавати. На сю науку пішло три роки. Остап виріс, мов дуб, був відважний на всяку небезпеку. Його дуже всі полюбили.

За той час виходили ватаги козаків на Україну ляхів карати. Скликали до себе народ, збірали ватаги збройного люду, деколи вертали з великою добичею, деколи знову не