Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


— Ох, лишенько, панські гайдуки йдуть.

А в нас, коли було хто кликне: панські гайдуки йдуть у хату, то те саме, як би сказав: татари йдуть.

Батько прокинувся з задуми й підвів голову.

Вийшли гайдуки в хату, вхопили, мов чортяки, мого батька та й вивели. Батько, мов неживий, не оборонявся. Мама стала голосити та не давати. Її потягнув гайдук нагайкою по плечах, аж кров крізь сорочку виступила, а другий штовхнув кулаком у груди. Вона впала на землю, а батька повели на замок. Я страх налякався й увесь задубів.

За батьком побігла й мама, а я став плакати. За якийсь час убігає в хату Прокіп Верета, побратим мого батька, а мій хрещений батько, й ухопив мене на руки.

— Утікаймо, каже, Карпе, бо біда буде. Він поніс мене по-за хатами, огородами, аж заніс мене до ліса, де ми тепер є. Тут вів мене за руку, бо аж захекався, несучи мене. Ми ввійшли в таку гущавину, в якій я ще до сього часу ніколи не бував. Не тямлю, як довго ми йшли, поки не зайшли в хату старого лісника Прокопа Самійленка. Я його добре знав, бо він нераз приходив у нашу хату й приносив мені кришку меду. Тепер вони щось пошептали між собою, й мій хрещений батько вернувся в село, а мене залишив тут. Я плакав та рвався до мами. Старий заспокоював мене, як міг, дав меду, хліба, а коли се не помагало, став мене лякати гайдуками. Вони певно прийдуть і мене заберуть, коли не перестану плакати. Се помогло. Я затикав рота руками, щоб плачу не чути, поки не заснув. Не знаю, як довго я спав. Мене разбудили серед ночи. В хаті побачив я двох козаків. Один сивоусий уже, а другий молодий. Коли вони в хату прийшли й звідкіля взялись, я не знаю. Сей старший став зараз до мене підморгувати, забавляти, всміхатися та пестити.

— Збірайсь, козаче, в дорогу, каже, поїдемо....

— До тата?

— Еге-ж, до тата, до мами, — ну — швидко!