Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Цю сторінку перевірено


Тоді я цілком зо сну очунявся, бо заспаний був.

Мене загорнули в кожух і посадовили на коня. Сивоусий козак Охрім Чепурний держав мене наперед себе на сідлі.

— Здоров будь, Прокопе! — гукав Охрім.

— Благослови, Боже, в щасливу дорогу, відгукнувся Прокіп. І ми поїхали лісом. Така їзда вколисала мене, й я заснув.

Прокинувся я у-досвіта, коли ми стали серед ватаги козаків.

— А ти що, Охріме, хлопця придбав? Чиє воно? — питає отоман.

— Козацька дитина, каже Охрім.... таке мале, а вже від мученицкої смерти втікати мусить.

Я того всього не розумів. Від якої смерти я втікав? Хіба-ж дід Прокіп мене вбити хотів? Він був для мене все такий ласкавий, меду мені приносив....

„Щось старий Охрім не так говорить“, думав я.

Побули ми талі один день, відпочили. Я звик до козаків, вони до мене. Граються зо мною, голублять, на коня садовлять, дають пистоль у руки, шаблю та сміються, що не можу вдержати.

А мені від часу до часу нагадається мама, то й заплачу.

— Не плач, козаче, кажуть мені, не личить козакові плакати. Ми тебе завеземо до мами, що пригорне, приголубить, мов рідня, та ще й до сну заколише, пісеньку заспіває.... не журись.

Ми рушили в дорогу. їхали цілими днями-ночами, вже не тямлю, як довго. Та мені в дорозі дуже подобалось. В степу, так було гарно, соняшно, тепло. А вони, мої рідні, берегли мене, мов ока в голові. Та що тобі про се говорити!.... Хіба ти не знаєш, як наш брат дітей любить?

Завезли мене спершу до якогось зімовника, де жив старий Охрім Чепурний. Коли старий ішов у похід, то віддавав мене на Січ, між ровесників. Але звичайно він ніколи зо