Вітер оре
сине море.
Корабель гуляє.
Чорна галка
кличе палко.
Близько вже земля є.
Як граєш у карти чи з чарки вино пєш, о друже мій,
в гарячці з туманом тяжким замороки одруженій,
бач, щоб за хвилину цю не заплатив ти задорого,
коли тебе тінь твій покине й твоїм стане ворогом.
Послухай: в одному містечку на морському березі
уже похилився над пристанню літеплий березень.
Тут порт закосичений, наче квітками, фрегетами.
Дах неба над ним є сивастими хмарами латаний.
Завішений в порті дзигар — величезне коромисло
над містом, над садом розквітлим торговлею й промислом
На кожному боті піднесена щогла, мов палиця,
а прапор на щоглі завішений барвами палиться.
Обсмалені вітром обличчя моряцькі на палубі;
у тиші спокійних ночей без хвиль шуму не спали би.
У школі вітрів та тайфунів боротися вивчені
не знають, що ляк, переможуть у кожній притичині.
Лиш бовдурів шум розлягається піснею лункою.
Стрункий капітан на поруччі опертий із люлькою.
Канати потяли долоні у тисячні борозни,
волосся вже сивіє, наче прикрашене в борошні.
На дворі буревій,
у корчмі портовій
на столі джіну збан.
25