Вертають із бур, із дощів, завірюх перемочені,
голодні, невиспані, втомлені та в знеохоченні.
Причалив, приплив корабель до далекої пристані.
Під шум морських грив проминали вмить дні дикі, пристрасні.
Моряцькі пісні поплили по тавернах у гавані,
неначе вино для сердець, що від туги поламані.
І тисяча лями заблестіла в розбавленім городі.
Обнажене тіло дівоче й скуйовджені бороди.
За хвилею хвиля лягає під вітром в зневоленні.
Регочуть матроські обличчя шорсткі, неоголені.
Хрипкий саксофон тут хихикає басом за скрипкою,
танок тупотить під ритм мельодією дикою.
Танечниць перегнуті постаті пяно без сорому.
Що ж може однак помогти капітанові хворому?
Востаннє уста цілував, мав знов їхати в подорож,
за щастя пив. — Тінь його встала зі стін, пішла ходором.
З рук вилетів келіх із гуком. Кругом усе в померках.
В обіймах її зверещав капітан в диких обертах.
Дарма капітане, даремно взиваєш ти помочі.
Всекли всі. Самітні замовкли вмить вигуки поночі.
На дворі буревій,
у корчмі портовій
на столі джіну збан.
Та не йде вже пиття.
Під столом без життя
молодий капітан.
На синьому небі почали вже зорі виблискувати,
у сяєві білому хвилі тихенько полискувати.
27