усею свободою, полишеною белєтристови. Оповідаючи хід воєнних подїй на підставі вражінь одного з фіктивних героїв своєї повісти, він розсудливо заставляє його тяжко хорувати в часї битви під Жовтими Водами, задержує його в полонї, далеко по заду активної армії, в часї корсунської битви і висилає його хитро-мудро на далекі звіди на час пилявецького погрому; за те незначні стрічі під Махнівкою, під Росолівцями роздуває він до розмірів першорядних битв і силкуєть ся закрасити їх безконечним числом епізодів і поєдинків, запозичаючи доволї безцеремонно для тих описів взори з Ілїяди. Його фантазія розпалюєть ся до того степеня, що в одній з тих передових стріч (під Росолівцями) знищує 14 козацьких полковників (II, 243), хоч усїх полків у Хмельницького було 20. В тих то стрічах або в екскурзіях, видуманих самим автором, сотворені ним герої доказують чудес хоробрости; вони виходять такими непобідними лицарями, що читач дивуєть ся, чому властиво князь Вишневецкий і 4 герої, утворені фантазією д. Сєнкевича, не вибили не лиш усего козацького війська і всеї орди, але й цїлого населеня України і Криму. Герої д. Сєнкевича — не звичайні особи; вони
