зїлє і лиш у рідких випадках, будучи відповідно у труднім положеню, подавали докладнїйші поясненя. Між актами, які ми переглядали, лиш чотири рази названі ті зела, яких уживано з лїчничою або чарівничою метою. І так: потовчену гірчицю признавано лїком; корінь полину разом із иньшими найдивачнїйшими складниками уживано як лїк проти безсонницї; чемериця була знана як річ, що відіймала сьвідомість і усувала подружню заздрість, і в кінцї зїлє, зване „ручкою пресьвятої Богородицї“ ношено для позисканя ласки знатних осіб[1].
Та крім спеціяльних прикмет зел подибуємо вказівки на віруваня, що загалом із цьвітом зела могла хороба переносити ся від одної особи до другої і тому вважано небезпечним брати або давати цьвіти незнаним особам[2].
З поміж зьвірів признавано відповідними для чарів або такі, що звичайно викликують відразу своїм зверхнїм виглядом, або такі, над якими переведено незвичайні чинности. Вірувано приміром, що вийде особлива шкода, коли під голову сплячого підложить ся жабу в глиняній
