А от тут, у ціх рядках, ви найдете описаною долю кожного пророка, кожного праведника, що дійсно служить для добра людства:
От таке злеє лихо
Й зо мною спіткалось:
Серце людей полюбило
І в людях кохалось,
І вони його вітали,
Гралися, хвалили…
А літа тихенько крались
І сльози сушили,
Сльози щирої любови…
І я прозрівати
Став потроху… доглядаюсь, —
Бодай не казати!
Кругом мене, де не гляну,
Не люде, а змії!…
І засохли мої сльози —
Сльози молодії.
І тепер я розбитеє
Серце ядом гою —
І не плачу й не співаю,
А вию — совою
Т. Ш. „Три. Літа“.
А ось тут — відносно дружби:
„Найпевніший дружбометр — це гроши.
Правдива, певна дружба та, що виявляється тільки в критичних, трудних припадках, і вона навіть вимагає цього холодного мірила. Найживішим язиком дружби — це гроши. І чим більша нужда, тим щирішою буде дружба, що проганяє цю голодну відьму“.
Дневник 1857, I липень.
На цьому закінчую мій поверховний огляд декількох проміней Шевченкового генія і натомісць перехожу до втішної праці, — зазнайомлення українського читача з думками геніального А. Міцкевича, — цього велетня загально людського духа й самого першого й головного духовного проводиря польського народа.
„І хто присвячуе себе для других, той знайде мудрість і багацтво і корону на землі, на небі й на кожному місці“.
А. Міцкевич „Книги народу польського“.
