Яка глибока, правдива і проста думка й як вона погоджується з усім життям А. Міцкевича!
А от ці уступи, в яких поет зазначує своє відношення до Москви:
„А з вас, знаєте, які були добрими радниками вашими і послами вашими, проводирами вашими, тих цар московський називае найбільш виноватими, а яких він називає найбільш виноватими, то ті суть гідні найбільшої пошани, а яких він замучить, ті будуть святими“.
А. Міцкевич, "Книги мандрівництва польського".
„А що казати про людей, які сваряться, кажучи: „ми героями були, а не маємо, ані старшинства, ані відзнак.“ — Хто б'ється для старшинства і відзнак, хай до москаля йде“.
А. М. „К. М. П.“
„Але-ж я знаю волю, з московської ласки. Злодії, знимуть кайдани з рук і з ніг на те, щоб закувати ними душу!…“
А. М. „Старці“, III, 133.
От так поет думав про житя поневолених Москвою народів.
Натякаючи-ж про той московський терор, на якому постоянно грунтувалася московська політика й описуючи муравйовські катування польських повстанців, А. Міцкевич так розважає: „Дивна річ: усі бачать, яка нелюдська кара; люд, військо даже, — мовчать, так бояться царя.“
А. М. „Старці“ III, 253.
„А от тут, наприклад, поет висловлює погляд на своє відношення до військових і війська, а також до ідейних борців за справи народа.
„Взаправду кажу вам, що козак, який б'ється без віри в добро справи своєї, звірем є; а начальник, який провадить на бій без вірі в справу свою — розбишака є“.
