Сторінка:Антін Коршнівський. Т. Шевченко й А. Міцкевич яко сучасні провідники своїх народів (Варшава, 1920).pdf/2

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
Народ український, яко чинник міжнародньої політики, яко народ, маючий право на незалежне становище серед иньчих народів світа, — цей народ був так обпутаний, так запаморочений московською політикою, що здавалося, — годі сподіватися його відродження. Здавалося, що та домовина, в яку загнала нелюдська Москва державну думку україн. народа, — здавалось, що вона ніколи не розвалиться, а буде тривати вічно. А перед початком всесвітньої війни такі самі думки почали снувати й відносно державної незалежности польського народа. Але прийшла всесвітня війна, і домовина України, Польщи, Фінляндії, Білорущини, Кубані, Дона та других народів — розпалась, як привид, як мара, як дим. Мерці воскресли. Вони живуть, вони взялися за руки та йдуть разом
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .

Пророком укр. народа рахується Т. Шевченко, а польського — А. Міцкевич. В трудних обставинах життя, чи то одиниці, чи то цілого народа, необхідно, оскільки можливо, звертатися за порадою до живих чи мертвих пророків народніх, до кращих людей своїх.

Коли звертаються до мертвих, то звичайно — стремляться як найдокладніше зазнайомитися з поглядами на ті чи иньчі питання тих людей, якими зацікавлені в даному випадку. Під розвагу береться, перш за все, відношення таких людей до тієї справи, яка вимагає від сучасної громади свого вирішення; як найдокладніше зазнайомлюються з самими постатями, з духовним обличчям тих людей, з їхніми переконаннями про як найбільшу кількість житьових питань.

Хто не знає Т. Шевченка на Вкраїні та А. Міцкевича у Польщі. У нас на Вкраїні наші українські свідомі люде знають Тараса усі; москалі й змосковщені українці знають його остільки, оскільки це потрібно на те, аби можна було вмовляти усьому світові про те, що Т. Шевченко був найбільший ворог… Польщи,[1], що мова Тараса краща і правильніша від сучасної української мови. Краща тому, що вона,

  1. Коли прочитати тільки російські видання Тарасового „Кобзаря“, то воно ніби так і виходить, коли ж прочитати видання заграничні, або пореволюційні, словом, видання, згідні з оригіналами творів Т. Ш., то тоді справа стоїть зовсім инакше — цілком протилежно твердженням москалів, а саме, що головним ворогом українського народа Т. Шевченко уважав Росію. Середній обиватель, чи то росіянин, чи поляк, чи українець, який читав твори Т. Шевченка у вищезгаданих російських виданнях через те, що у них московська цензура викреслювала усе те, що так чи инакше торкалося Московщини, москалів тощо, — такий середній обиватель — читач Т. Шевченка не має властиво права й казати, що він знає пророка українського народа. Знання Тарасових творів у тому виді, у якому їх випускала московська цензура, дуже подібне до знання війни на основі лубочних картинок про війну.