Сторінка:Антін Кравс. За українську справу. Спомини про ІІІ. корпус У.Г.А. після переходу за Збруч (1937).djvu/105

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


рові. Я роздумував довго, заки рішився. Вправді большевиків ще тут не було, однак могли незабаром прийти і тоді було б запізно. Я перевів дві безсонні ночі, боровся сам зі собою, щоби дійти до якогось остаточного рішення. Врешті я рішив утікати.

Хоч жаль мені було дуже мого корпусу, хоч як я до нього привязався і турбувався його дальшою долею, однак що міг я їм помогти. Генералів большевики ненавиділи, а я був генералом. Вони могли арештувати мене, вивезти і ніякий когут за мною не запіяв би. Я міг також спокійно довіритися опіці мого війська, бо можу підхлібити собі свідомістю, що я вповні зєднав собі любов, повагу і довіря моїх старшин і стрільців. Вони не видали б мене так на перший зазив, але що могли й вони учинити проти насильства. Я не втаємничував нікого у мій плян утечі і виїхав тільки з моїм чурою, під притокою відвідати 2. бригаду, до Ґліксталю,.щоб звідти через Григоріопіль утікти до Румунії. Я переночував у Ґліксталі і на другий день вранці поїхав до Григоріополя, але там побачив я жахливу картину.

Генерал Бредов, якого большевики розгромили дощенту, даремно просив румунів, щоби перепустили його з рештками війська біля Тирасполя через Дністер. Його відділи, які хотіли перейти через міст, приняли румуни вогнем і прогнали назад. Йому не лишалося нічого, як іти на захід здовж Дністра в обійми поляків. У Григоріополі я побачив саме похід цих сумних решток. Загнані, винужденілі постаті, що на їх обличчах малювався жах, посувалися в непорядку як тіні. Тріюмфатор зпід Києва, що колись згори дивився на Українську Галицьку Армію, шукав тепер охорони за її плечима. Які тяжкі почування мусіли огортати цього чоловіка, коли він врешті перебився здовж Дністра зі