Сторінка:Антін Кравс. За українську справу. Спомини про ІІІ. корпус У.Г.А. після переходу за Збруч (1937).djvu/109

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ручку з пальця. Вона з плачем прийшла до мене на скаргу. Я негайно вислав за ними кількох кіннотчиків, які вишукали грабіжника і відібрали йому перстень та вернули жінці. Позатим большевики оминали район мого корпусу. Я не дозволив, щоби большевицькі відділи ставали на постій в тих місцевостях, де були розташовані мої війська. Одного разу хотів якийсь большевицький відділ переночувати у Нойдорфі, однак я настояв на тому, що він мусів забратися дальше.

Після моєї невдалої проби втечі, з нагоди якої я затримався три дні у Ґліксталі, вернувся я до Бергдорфу, не згадуючи нікому про мій невдалий замір. Там застав я вже нового, саме іменованого Начальною Командою шефа генерального штабу Корпусу от. ґен. шт. Цімермана. В найближчих днях прийшли вже до нас комісари. Це були самі галичани, гідні і браві люди, які в дійсности не були ніякими комуністами. Назвища я нажаль призабув. Пригадую собі лиш одного, коли не милюся, був він комісаром 8. бриґади і називався Кай. Та це була падлюка, яка всюди нюшкувала і робила доноси на старшин і стрільців. Він був найбільше зненавидженим чоловіком у бригаді і так дошкулив усім, що заплатив за це своїм життям, бо наші люди залишилися тим, чим були, добрими українцями, добрими патріотами, для яких комунізм був чужий. Хоч ми назверх стали червоні, вивісили на будинку, де була приміщена команда, червоний прапор, носили червоні відзнаки, одначе у нутрі були ми такі, як були до того часу. Стрільців бавило це — робити з себе большевиків, але коли ми їм казали, що відтепер мають називати нас „товаришами“, то вони добродушно уважали, що не можуть своїм старшинам говорити

„товаришу“, бож преці ми „разом свиней не пасли“ і дальше титулували нас так, як передтим. Наш перехід до больше-