Сторінка:Антін Кравс. За українську справу. Спомини про ІІІ. корпус У.Г.А. після переходу за Збруч (1937).djvu/110

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


виків викликав особливе явище: стрільці ще більше привязалися до своїх старшин; це аж зворушувало, з якою вірністю і відданістю вони тепер до старшин відносилися. Мене самого вони берегли як ока в голові, щоби часом мені що не сталося. Мій чура, ця вірна душа, спав перед моїми дверима; перед моїм домом стояв день і ніч стійковий, що дбав про мою безпеку. Я міг спокійно спати, мої діти дбали про те, щоби батькові нічого не приключилося. І це була найвища нагорода, якої я міг дожити, коли я знав і бачив, як вони мною піклуються. Це й є найбільшою чеснотою цього добросердного народу, що він є вірНИЙ і привязаний, і це він найкраще доказав у тих тяжких часах.

Також і штаб Корпусу дістав комісара, від якого залежали бригадні комісари. Мій комісар — це був поважний галичанин патріот, який прекрасно зумів погодити комунізм з душею і психікою галицького стрільця. Нажаль він прийшов до нас уже з зародками страшної недуги — плямистого тифу і помер по кількох днях. Ми щиро за ним жалували. Його назвище я нажаль призабув.

Після цієї втрати корпусного комісара ми турбувалися, хто прийде на його місце. Незабаром прийшов як його наслідник професор Замора. Високоосвічена, ідейна людина, в першу чергу українець, щойно потім комуніст. Коли б комуністи були мали самих таких комісарів, їх влада була б побудована на граніті. Він зумів без насильства, без якихнебудь переслідувань чи шикан створити таке гармонійне співжиття і співпрацю, що вони ішли спокійно і без непорозумінь. Його виклади і промови ніколи не ображували ані не підбурювали, були пристосовані до галицької душі.