ступає на лінію річки Стугни — Василькова — Кожухівки — Дамілівки — Заборя — Ігнатівки і річки Ірпеня.
4) На цій лінії будуть вестися дальші переговори про евентуальні спільні операції.
5) Після підписання цієї умови будуть усі особи, що попали в полон другої сторони, звільнені в дорозі виміни.
6) Військове майно, що належало досі до У. Г. А., стоїть без перешкод знову до її розпорядження. Також уся зброя і воєнні засоби разом з амуніцією.
7) Від У. Г. А. залишається як довірений при команді Добровольчої Армії от. Виметаль і сот. Тавчер, від Добровольчої Армії при Команді У. Г. А. полк. Ікс і штабскапітан Іпсильон із метою слідити за переведенням повищих точок.
Після підписання цієї умови залишаю ґімназію і приїзджаю з моїми старшинами за виїмком от. Виметаля і сот. Тавчера в товаристві денікінських старшин коло год. 2.30 рано на двірець.
Моє авто, в якім я приїхав на переговори і яке чекало перед ґімназією, зникло, а на його місці стояло інше, старе. Денікінці моє авто виміняли.
Вертаюся тепер до опису подій, що склалися після мого відїзду на переговори перед думою. Мій шеф штабу от. Льобковіц оповідає про це так:
„Коли надлетів з заду відділ кінноти, почув я наглий удар, сильне шарпнення і упав через голову на брук вулиці. Понад мною і біля мене падуть чвалуючі коні, спадають їздці. Прожогом перекочуюся, звитий у клубок, як їжак, до близького хідника. Руками і раменами охоронюю голову і обличча. Дістаю тяжкий удар копита в клуб. Інше копито наступає мені на ліве рамя. Ще кілька таких ударів і наступлень і я врятований.
