Напів оглушений та покалічений, окровавлений і подертий волічуся до брами поблизького дому та переглядаю звідси місце подій. Авто ґенерала зникло, вулиця майже пуста. Зносять убитих. На місці мого упадку лежить 6—8 убитих і поранених коней. На уздечці одного, що піднявся з землі, волічеться у поросі вулиці труп Запорожця. Тут і там падуть ще поодинокі постріли.
Підношуся з трудом і шкутильгаю назад до будинку думи. Там застаю потішне видовище. З обох сторін входу були поукладані на коротких деревляних підкладах величезні бетонові плити, призначені до бруковання вулиць. У вузькі проходи поміж тими плитами повтискалося богато осіб, щоби окритися перед наглою, смертоносною стріляниною, що несподівано вибухла на майдані. Елєґантно одягнені панове і пані сторчали там дослівно одні на других, не маючи спромоги висунутися назад, ані розлучитися. II-ий курінь 8-ої бриґади вдався до рятовання, витягаючи наперед пань і панночок за пояски на денне світло.
Знівечений і розбитий, не всилі зробити й одного кроку дальше, чекаю перед думою на поворот ґенерала. Телєфонічне получення перерване, нігде ні сліду якогось авта.
Вже сема година вечором. Чекаю в товаристві сот. Станимира на поворот ґенерала, як приблизно коло год. 9.30 нечайно вмашеровують з майже усіх вулиць і вуличок, що виходять на майдан, сильні відділи Денікінців усіх родів зброї. Я був заскочений. Адже всякі ворожі кроки мали бути застановлені, а також всякі рухи військ вперед мали бути здержані.
Ізольований II/8 курінь обставлюють з усіх боків і взивають піддатися. Кажу себе завести негайно до головного команданта. Обурений закидаю полк. Штес-
