називалося, що його завдання було таке, що він невідхильно мусів вернутися з неґативним вислідом; мовляв треба було якоїсь притоки, щоби розпочати ворожі кроки.
І дійсно з початком жовтня почалися поважні бої з Денікіном. Денікін був тоді на вершку своїх успіхів проти большевиків і посунувся через Курськ та Вороніж аж до Орла. З уваги на те, що на Бредова безустанно сильно натискали большевики, мусів Денікін відірвати від своєї головної армії більші сили і кинути їх проти Української Армії. З тою метою злучено усі сили, що оперували на правім березі Дніпра, в одну армію під командою ґен. Шілінґа, яка дальше посувалася, тепер вже під одноцілим проводом, проти підкошеної тяжким тифом Української Армії.
Поволі зробився кінець вересня і надходила зима. Її суворі предвісники струшували останнє сухе листя з дерев і сіяли дрібним дощем понад безкраїми рівнинами. Дороги і села змінилися в багнища. Мов би густий клей приліплював чорнозем до втомлених підошов і підків. Колеса підвод перемінювалися у вальці.
Зявився новий ворог — без політичних і партійних поглядів, але притім найнебезпечніший — і прилучився до наших трьох попередніх: тиф.
Вже підчас літнього походу покликав він тихо одного або другого з утомлених бойовиків до вічного спочинку. Але серед радісних успіхів прощальні зідхання пролунали і забулися.
Свідомість безвиглядного політичного і військового положення разом з матеріяльною безпомічністю Армії, фізичне вичерпання і з трудом поконувані злидні витворили пригноблений настрій. Всі ці обставини у злуці з лихою погодою приготовили добре під-
