вано ґен. Микитку, а його шефом штабу ґен. Ціріца. Я звернувся до Начальної Команди з запитом, як вона може дозволити, щоби Головний Отаман мішався у внутрішні справи У. Г. А., коли судити про це компетентні тільки українські галицькі старшини. На це дістав я від нової Начальної Команди резерват, в якім вона випрошує собі всяке вмішування у цій справі. Однак рівночасно поінформовано мене, що наказ арештування підписав також пан диктатор Петрушевич. Всетаки я тим ще не задоволився, а поїхав до Винниці, щоби особисто поінформуватися про цілу подію. Я говорив з ґен. Микиткою а також з ґен. Ціріцом. Оба заявили мені, що арештування наступило під натиском Головного Отамана Петлюри, одначе ціле це арештування є тільки pro forma, що суддями є виключно українські галицькі старшини і що обом не спаде волос з голови. Успокоєний вернувся я назад до Гніваня.
У другій половині листопада відвідав нас у Гнівані новий шеф ґенерального штабу Армії ґен. Ціріц і розвинув перед нами при тій нагоді свої погляди щодо реорґанізації Армії. Досі складалася вона з 3 корпусів, а тепер з огляду на великі втрати у старшинах, мужві і матеріялі мала бути перемінена на 3 дивізії. Він повідомив нас також, що саме зачалися переговори Антанти з Італією, щоби перевести з Італії морем до Одеси наших вояків, які є там у італійськім полоні. Вони, виеквіпувані і виряджені у збрую та амуніцію французами й анґлійцями, мають доповнити наші війська. Після повного розгромлення большевиків буде признана нам в нагороду за нашу збройну поміч Східня Галичина.
Ми були захоплені цією вісткою. Наші дотеперішні труди і пролита кров мали нам всетаки принести сподівану і так гарячо бажану волю. Але залишався притім гіркий посмак. Що станеться з нашими братами у Ве-
