лася без політичного проводу. І так почали старшини I-го і II-го Корпусу політикувати. Я у моїм Корпусі не допустив до політикування старшинського збору. Я виховав моє військо і старшин на здисциплінованих вояків, що мусіли виконувати видані накази без проволоки і якнайточніше. Нема нічого більше шкідливого як політикуючі старшини і вояки, така армія як воєнний матеріял неужиточна.
Як одиноку стійну облекшуюючу і оправдуючу обставину на це політиканство старшин можна признати, що після відїзду Диктатора Др. Петрушевича Армія була без політичного проводу, отже здана на себе саму. Одначе цей політичний провід можна було установити також інакше, не так, як це сталося. Не творити тайні комітети, що дуже пахли большевицькими комісарами і чрезвичайкою, а вибрати з Армії кількох старшин, що мали довіря цілої Армії і яких політичному проводові напевно радо була б піддалася ціла Армія. А так створено тайний комітет, що хотів навіть забити одного ґенерала.
Про існування цього політичного комітету довідався я випадково аж у січні 1920 р. і уважав це за самозрозуміле, що такий комітет мусів скластися. З осіб, з яких складався комітет, знав я особисто лише сот. Мокрого. Що цей комітет має рішальний вплив на диспозиції і накази Начальної Команди, цього я взагалі не знав.
Але часами це дуже небезпечно змішувати політичні справи з військовими. Яка користь була політичному комітетові робити найкращі політичні комбінації, коли військово не можна їх було виконати. Ми пережили вже повчальний приклад на Головнім Отамані, якого політичні пляни та аспірації були такі великі, що Армія ніяк не могла їх виконати і через брак усякої
