шені та упривілейовані права. Щодо реліґії, то були вони переважно протестанти і мали по своїх селах дуже гарні церкви. Кожне друге або третє село мало також свого пастора. Католиків було мало. Майже всі управляли рілю, годівлю коней і овець. Рогатої худоби ховали мало. Щодо коней, то витворили вони окрему расу, т. зв. німецьку, схрещення з орловською расою. Ці коні дуже високі і гарні, переважно вороні. Були вони дуже легкі, добрі бігуни, але замало тверді. Оповідали мені, що місцеві німці були особливо горді на своїх коней і що деякі господарі тримали їх і по двацять штук. Довга війна та безустанні реквізиції зменшили а навіть зовсім винищили і в цій благословенній закутині запас коней. Большевики практикували т. зв. виміну коней. Вона полягала на тому, що большевик, прийшовши в село, вимінював свого збідованого коня на доброго. Я завважив, що селяни, щоби цього оминути, зовсім занедбували своїх коней, а навіть заражували пархами.
В кожнім селі було безліч курей і багато гусей. Зате садовини не було ніякої. Кожне овочеве дерево гинуло по 2—3 літах. Також і лісів не було, росли лише акації. Палили тут тільки соломою.
Люди — чоловіки і жінки — дуже пильні, роботящі. Вени міцно трималися ще своїх старих і традиційних звичаїв та обичаїв і мали незвичайний громадський змисл. Всі жили у добробуті. Таких, що нічого не мали, або мали обмаль, було дуже мало; вони своє господарство або пропили, або програли. Гостинність дуже велика і ніколи не траплялося, щоби чужинець, що зайшов до хати, відійшов ненагодований і ненапоєний.
Свою расу удержали вони доволі чисто. Майже ніколи не траплялося, щоби німецький селянин оженився з православною і навпаки. Всі говорили по російськи
