і систематична праця револ. партій, що заходила на Поділля двома шляхами: з Росії та з-за кордону через Дністер і Збруч. Численні матеріали царських архівів малюють цю безперервну, хоча й без особливих наслідків, боротьбу поліції з революційним впливом на маси — діячів революційних партій, національно- визвольних організацій, що транспортують нелегальну літературу з-за кордону й розповсюджують її поміж інтелігенцією, а також селянством та пролетарським елементом міста. За час з початку 80 р.р. по 1904 рік до царської прокуратури передано було силу справ індивідуальних, здебільшого з обвинуваченням за перевезення із-за кордону та переховання революційної літератури, за розповсюдження відозв, газет, брошюр то що. Численні революційні організації і загальнодержавні і національно-визвольні українські, польські, єврейські, безупинно завдають клопоту й турбот охранці та поліції, що взяли під свій догляд геть чисто все населення.
Оця доба зросту, безупинної диференціяції та організаційного будівництва всіх революційних партій тодішньої Рос. Імперії, засновування та розвитку селянських і професійних (особливо вчительської) організацій — одбилась як у дзеркалі в період 1904–1906 р.р. на Поділлі з його гарячкою революціонізування, що досягла вже апогею в дев'ятсоті роки.
Революційним рухом, що об'єднав ненавистю до царату найріжноманітніші соціальні угрупповання, керувала тоді, як відомо, рев. інтелігенція. Це був час підпілля, таємних друкарень, перепачковування літератури, анархічних актів у рішучі моменти боротьби з реакцією, період засновування численних гуртків у провінціяльних містах, що не мали великого, складного динамічного життя робітничих центрів.
Глухий хоча й губерніяльний Кам'янець — місто урядовців та учнів, польських панів ворожих до російського імперіялізму й українських інтелігентів духом звязаних із Галичиною, місто безправної робітничої й інтелігентської єврейскої маси, — це місто за останні 40 років царська охранка аж ніяк не могла вважати за надійну опору царату. Навпаки прикордонне положення робило його, як і инші прикордонні пункти, центром безупинних заворушень, пунктом транзиту нелегальної літератури та місцем ділових зносин ріжних революційних партій.
Вже p. 1882. жандармські архіви малюють картину розвитку революційної боротьби в краї. 1. березня 1881. року оживило визвольний рух на Поділлі. Заворушилися гуртки, оживилися партійні суперечки, обмірковувалися програми . Визвольний рух особливо захопив учбові заклади, що стали осередками ріжних революційних партій.
У Кам'янці тут на перший план виступила семінарія, бо „бурсаки“ на той час становили найбільше пролетарський елемент, як порівняти зі складом инших шкіл, де переважали діти губернської „аристократії“ , поляків дворян, службовців та куди доступ пролетаріятові чи революційній єврейській молоді був дуже обмежений.
1. березня 1882. року (себ-то в річницю вбивства Олександра II.) у Кам'янці в улоговині за провославним кладовищем (нижче лагерів) відбулася сходка чоловік 15 семинаристів соціялістичних поглядів на чолі з Олекс. Саліковським, „генералом соціялістичної пропаганди“ (за виразом ректора семінарії), учнем Львовичем та „відомим соціялістом“ Стародворським . На цій сходці було зачитано відозву від імени „Подільської дружини“, організованої 1. березня. Відозва висловлювала радість з приводу вбивства в цей день „царя ката“, прославляла Кибальчича, Рисакова, Перовську та инш., запрошуючи всіх працювати на користь соціялізму. Потім Саліковський зачитав статтю з „Народной воли“ . Присутні виступали з промо-
