продаючи їх за нечуванно дешеві ціни… „Деякі „з гласних“ вносять і в міські думи безглузді пропозиції, що призводять тільки до хаосу й заколотів“.
У такий же спосіб характеризує досить об'єктивний автор і царську поліцію. «Поліція зі слів Тєлєґіна, як і раніше, займає в повітах та містах становище не відповідне до її офіційного звання. Це дуже впадає на око й цьому дивується навіть місцеве суспільство, дарма що воно до ріжних аномалій звикло» . Жандармський полковник одверто вказує, що порядних людей в поліції нема, бо всі вони хабарники, здирщики, взагалі „поліція в повітах існує тільки для власної вигоди та щоб як найбільше шкодити людності“.
Останніми часами поліція практикує видумування й складання фальшивих доносів на своє ім'я. За об'єктів доносів беруть чи багатих євреїв, чи державних службовців, що чимось не догодили поліції. Далі все йде за певним планом: за фальшивим доносом переводять „розслідування“, або про злочинця повідомляють губернатора, який, не припускаючи, що це шантаж його ж таки поліцейського урядовця, наказує встановити таємний нагляд. Поліцай з приємністю поширює вигадані ним же небилиці в оточенні, де мешкає його „вибранець“. Тоді купець поспішає до поліцейського фактора й, щоб позбутися неприємностів, вносить після торгу відповідну суму для передачі авторові доносу. Як що це службовець, то наклеп теж досягає своєї мети, позбавляючи його покою. Отже, признається полковник, половину кляуз вигадують самі, поліцейські урядовці або їхні фактори.
Не краща тут характеристика й Подільського духовенства. Зі слів автора огляду воно не має духовно-моральних звязків із парафіянами. Полковник намагається з'ясувати це явище зміною самого побуту духовенства: начеб-то священик та його сім'я раніш багато працювали фізично й авторитет батюшок та матушок, нехитро пояснює автор, аж ніяк од цього не зменшувався в народі“. Тепер батюшки погорджують фізичною працею, що ніби принижує духовний сан, і всі намагаються жити як поміщики-пани: заводять у себе в домах панську обстанову, їздять фаетонами, вдягаються в бурки замісць ряси. Прикривши „котелком“ як щось принизливе своє волосся, їздять на ярмарки… позичають гроші своїм парафіянам за великі відсотки, взагалі пускаються в комерцію, щоб скоріше збагатіти й мати змогу задовольняти свої штучно надбані потреби.
Не менш курйозно описано й життя матушок. Матушки погорджують „почесним“ іменням „матушка“ й суворо наказують слугам називати себе не инакше як „пані-господиня“. А панство їхнє в тому полягає, що сидять вони нічого не роблячи, носять модні вбрання та читають „Приложения Ниви“.
За модою йдучи, священики звикли виховувати своїх дітей у гімназіях та інститутах. Щоб здобути на це гроші, вони винайшли найлепшого способу — дерти зі своїх парафіян: установили надзвичайно високі ціни на всі церковні треби… наприклад, менш як 15 карб. за шлюб не беруть. Від цього, гадає автор, невінчані подружжя та нешлюбні діти — явище не рідке. Ясна річ, що через усе це непорозуміння між попами та парафіянами збільшуються.
Отакими яскравими штрихами автор політогляду малює дві грунтовні сили царату, два стовби, на яких він держиться — поліцію та православне духовенство.
Автор иншого політогляду вважає, що настрій робочих та селян Поділля є небезпечний. Мова йде вже за самий початок 1905. р., коли
