нізація мала свої друкарні (справа Крушинської, Городецького — див. архів губ. жанд. управління), що їх потім викрила й ліквідувала охранка. Згодом член Кам'янецької організації учитель Дубінін Ісак брав участь на 4 Стокгольмському з'їзді С.-Д. у червні 1906. року.
Потім — організація „Спілки“, що злилася з с-деками, мала свої осередки у Вінниці, Жмеринці, Тульчині та Могилеві. Подільська група Спілки входила до київського краєвого району, що обіймав правобережжя Дніпра та Чернігівщину.
Спілка готувалася скликати конференцію й поширити свій вплив на всі південні губерні.
БУНД був широко розгалужений по Поділлю і в центрах і на периферії, працюючи в згоді з РСДРП.
Незначна група анархістів-комуністів у Вінниці, Проскурові та Кам'янці, звязана з Одесою, звідки вона одержувала розпорядження та матеріяльну підтримку. Революційні партії виділяли свої бойові дружини.
Селянська Спілка була дуже поширина на всьому Поділлю, маючи головне бюро подільського району та повітбюра по всіх повітових містах. Енергійну працю вели організації Вінницька, Могилівська та инші, особливо в період мобілізації агітуючи поміж населенням та військом у Тульчині, Жмеринці, Вінниці та Проскурові. Головному бюрові підлягала й частина Басарабії.
Розігнання першої Державної Думи розвіяло рожеві ілюзії навіть серед рядової обивательщини. На безробіття по містах, руйнування селян, застій промисловости та занепад торгівлі царський режим реагував столипінщиною з військово-польовими судами, карними експедиціями, утисками друку й профспілок. До цього всього спричинилося й „сенатське роз'яснення“ , що позбавляло маси селян та робочих права участи у виборчій кампанії до 2 Думи. Усе це збільшило після 1905. р. революційну боротьбу пролетаріяту та селянства проти царського режиму. Відгомін усієї цеї боротьби ми спостерегаємо на Поділлі.
До найбільшого зреволюціонізування російського суспільства та широких трудових мас спричинилися два факти: розігнання Петербурзької Ради Депутатів та розпуск Державної Думи з маніфестом про це до армії й флоту групи трудовиків та с. д. фракції Держ. Думи. Перший факт викликав ненависть до царату геть чисто всіх пролетарських організацій кол. Рос. Імперії, а другий збурив навіть найпоміркованіші кола суспільства.
Дарма що граф Вітте згодом (див. „Спогади“) намагався заперечувати величезну революційну ролю Петербурзької Ради Депутатів, царська охранка зразу зрозуміла колосальне політичне значіння організації Рад на місцях і, певна річ, вжила всіх заходів до боротьби з ними. Що до цього, то цікавою з історичного боку є телеграма з Петербургу в липні 1906 р., підписана за міністра Макаровим, на ім'я Под. губернатора такого змісту: «Вважаючи на серйозне значіння підпільних організацій, що йменують себе радою роб. депутатів, треба всіма засобами перешкоджати ім засновуватися через ізолювання керовників та викритих членів (№ 2176[1])
Однак усі „заходи“ охранки не помагали, й 1906. рік у житті революційних організацій і в робітничо-селянській масі Кол. Рос. Імперії, та зокрема Поділля, проходить за гаслом або бойкотування столипінського виборчого закону або змагання обійти його залежно від тактики тої чи иншої групи й широких громадських мас. Разом із цим організуються ради, зосереджуючи круг себе широкі маси пролетаріяту й селянства
- ↑ Архів Под. Губ. Жанд. Управління стор. 236 № 40 „Справи“ з 1882 р. та пізніше.
