поденного робочого, наймита на цукроварні чи в поміщицькій економії. Нарешті політичний напрям аграрному рухові на Поділлі надавала гостро виявлена тут класова, особливо національна диференціяція населення. Адже міську частину населення й більшу частину сільського складали пригнічені від царату національні меншості євреїв та українців; (що до поляків, то відсоток їх проти загально-селянської маси Поділля був незначний, по містах же переважали дрібно й середньо буржуазні маси поляків).
Політичне пригнічення, що його терпіли національні меншості, викликало революційний настрій, а ненависть до царату здебільшого згладжувала до якогось часу класову ріжницю, що її свідомі були ще лише деякі. Отже ясно, що головними розсадниками революційних ідей на селі й передусім національно визвольних тенденцій були представники інтелігенції нацменшостів — учителі сільські, учні, студенти, а переважно громадсько-революційні організації: Всеросійська Селянська Спілка, Всеросійська Учительська Спілка, кооперативні організації, нарешті, чисто партійні організації — БУНД, РСДРП, осередки українських с. деків зі „Спілки“, есери та анархо-комуністичні гуртки — ось політичні партії, що найбільше розвивали періодами працю на Поділлі.
Певна річ, що одним із головніших чинників усього руху була російсько-японська війна з її наслідками, рух бо на Поділлі був відгуком усіх подій 1905. року в Росії, лише зі своєрідним відтінком в прикордонному краї змішаним населенням.
Політичний елемент аграрних заворушень на селі був насамперед відгуком подій у місті. Що це власне було так, за це свідчать у своїх доповідях про причини аграрного руху мирові посередники, оці специ царату забивати баки селянам. „Заворушення фабричних робочих дало привід бунтуватися селянам“, пише мировий посередник Сологуб, що об'їзджав „неспокійні“ місця.
„Політичний характер заворушення набуло після того, як з'явився на села ріжний чужесторонній елемент — таємні агітатори — й закидав села та економії відозвами, як от на Ушиччині, що перша заворушилася (с. Муровані Курилівці, Слобідка, та ин.“).
Ці відозви й підпільні робітники зазначили програм мінімум: закликали до загального страйку, до повстання проти влади царя, попів і панів та вимагали передачі селянам землі поміщиків і панського майна. На ці гасла жваво обзивалися знеможені від малоземелля, тяжкої праці, злиднів і голоду селяни й робітники. Відозви-листівки жадібно розбирали з рук у руки й таємничо передавали далі.
Як на типовий зразок політичної праці на селі можна вказати на діяльність відомих ес-ерів, родини Донських — на Літинщині, де вони проживали 1905. р. у Хмільнику. Літинський повітовий справник у Донесенні до центру від 6-X-1905. р. (Архів пом. нач. губ. Жанд. Управл., справа ч. 86) повідомляє: „Всі поміщики й управителі (у північно-східньому районі Літинщини) в один голос кричать, що всі розрухи підтримують своєю найенергійнішою діяльністю лікар Донський, його син кол. студент Берлінського ун-ту Дмитро та маса їхніх агентів євреїв. Син Донського періодично іздить по плантаціях, де бува багато робочих, і непомітно від доглядачів щось говорить робочим (в Білорукавській економії с. Митник).
Отже донесення справника ясно малює нам один із засобів революціонізування селянства на Поділлі 1905. р.
