галом постанову про ціни: поміщик має право пропонувати ціну, яку хоче та може дати, а селяни вільні тільки або погодитися або не погодитися стати на роботу — не більше.
Слухаючи такі теревені царських наймитів, селяни спочатку поводилися спокійно, проте позицій не здавали й на роботу не ставали, инших робочих усе таки з роботи знімали, дарма що иноді змушені були обіцяти справникам цього не робити.
Далі події розгортаються й губернатора все більш та більш засипають перелякані поміщики телеграмами, благаючи „вжити заходів для захисту життя та власности й припинити заворушення“. Таких телеграм від поміщиків та справників до губернатора й од нього за 8 місяців (березень-листопад) через одні-но книги канцелярії Под. губернатора пройшло коло 160, (опріч такої ж сили телеграм иншим шляхом), себ-то по 50 випадків на повіт, коли поміщики вимагали „екстренної допомоги“.
Зміст телеграм здебільшого одноманітний, але є й цікаві з-поміж них. Переважно вони повідомляють про „грізний характер“ заворушень, про розігнання робочих (страйколомів) та служачих, про загрози бити то що. Инших заходів для втихомирення, окрім присилки козаків, телеграми не знають і не рекомендують. „Одна присутність козаків уже впливає заспокоюючи“ — повідомляє невідмінний член «присутствия» — Сологуб.
Рух перекидається з волости на волость і вже 28. березня захоплює низку волостів з Ярмолинецькою в центрі. Всюди селяни розганяють по економіях служачих і не дають працювати своїм, аж поки поміщики задовольнять їх.
У донесенні міністрові внутр. справ 29-VII, що є ніби першим зведенням про аграрний рух на Поділлі, губернатор, констатуючи „початок руху піднятого з тим, щоб примусити поміщиків збільшити зарплату“, зазначає: почавшись на Ушиччині (в Солобківцях), рух перекинувся на села тієї ж місцевости, потім на Проскурівщину й нарешті Кам'янеччину; на думку Ейлєра селяни вимагають „досить високої такси“ за кожну свою працю. Губернатор має надію припинити ці заворушення, „не вживаючи суворих заходів“, бо поки що рух на його думку не страшний.
Дальше донесення справника вказує на зріст заворушень та небезпеку від необхідности арештувати 20 намічених привідців, бо з цього дуже розлютилися б селяни досить великого району, що охоплено рухом. На думку справника „потрібна велика сила, щоб задушити цей рух“; він вагається на свою відповідальність вжити тих чи инших заходів і просить інструкцій у губернатора. Поліція на місцях добре таки налякалася, як побачила, що не в силі справитися зі стихійним масовим рухом. Справники єдиний порятунок вбачали в роботі козачих частин і обачніший губернатор примушений інструктувати запального кам'янецького справника, а також мирового посередника, щоб „нагаями не вмовляли“, а порадили все таки поміщикам плату наймитам збільшити.
З маси епізодів, звязаних із подіями в цій місцевості, зупинитися слід на подіях у м. Городку що в ньому знаходилося правління „товариства цукроварень — Городок“. В 12 економіях на Кам'янеччині та Про скурівщині т-во орендувало понад 6000 дес. одної землі. До цих економій у кінці березня надійшло юрбами понад 100 чол. селян і вимагали виконання приговорів. Хоч ми вже знайомі з попереднього з категоріями та маштабом селянських домагань, але для повности наведемо головні дома-
