Сторінка:Аркадій Зекцер. 1905 рік на Поділлі. 1925.pdf/30

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

у Курську, він захищає тих, хто хоче працювати за поміщицьку плату, себ-то штрайхбрехерів; мовляв, неможна примушувати инших працювати за встановлену від когось плату, бо для бідного селянина заробіток, який би не був, є дуже потрібний. Ви можете самі не виходити на роботу, як вважаєте плату за низьку, але забороняти иншому працювати — не можна. Він погрожує за страйки судом та засланням у далекі губерні й закликає увірити посередникам, що їх поставлено від государя імператора“.

Тим часом городокські події ускладнялися. У перших числах квітня натовп селян чоловік із 1000 демонстративно засипали рова, що відмежовував землю поміщика від селянських полів, а також закидали каміноломню; рубали державний ліс, взагалі держалися що до економії рішучішої політики, ніж раніш. Поміщик Виноградський телеграфує губернаторові, що стан дуже небезпечний, поліція зникла, благаємо швидкоі помочи військом. Справники знов засипають телеграмами, вимагаючи „підкріплення“. Але війська було замало, щоб вгамувати мало не все селянство (про це не раз генерал-губернатор та військова команда Київської округи телеграфують Ейлєрові). Доводилося витворяти всі чуда стратегії й тактики, швидко перекидаючи козачі сотні з одного району до другого.

Квітневі події в Ушицькому районі поміщики змальовують уже, як справжнє повстання селян, із насильством проти служачих економій, та як справжній страйк робочих. Мирові посередники, що об'їздили Кам'янецький та Ушицький райони, називають рух „скоріше робітничим, аніж селянським“ і відзначають найбільше збурення селян у м. Городку. Тутешні події тим часом набрали такої форми. Спочатку, припинивши працю, селяни вимагали збільшення зарплати; потім почали знищувати межі між поміщицькою та селянською землями, засипаючи рови та знімаючи віхи; руйнували будинки економій, а коли управитель показав збуреним селянам револьвер, то вони в запалі ледве не вбили його. Потім на чолі з „зухвалою молоддю“ оточили будинок управителя, що врятувався тільки втечею. Натовпи селян проходили по всіх економіях району, рішучо вимагаючи виповнити поставлені умови. Теж-саме робили селяни й із приватно- власницькими млинами.

Події набирали інтенсивности також завдяки діяльності революційних партій: поміщики скаржаться на масове розповсюдження відозв (Муровані Курилівці) „проти царів, панів та попів“; агітатори бродили по селах, підтримуючи й без того бадьорий настрій селян. Значна частина селян, зі слів поміщиків, не ховається вже зі своїми думками та ворожнечею проти „релігії, царя й поміщиків“. Рух цей поміщики називають уже „стихійним, загально-революційним“.

Дальший розвиток подій.

Рух із Ушицького району перекидається на Могилівщину. Агітація була кругова й сподіватися можна було спустошення геть усіх економій. Помітний навіть був план операцій, бо руйнували телеграф, щоб пірвати звязок поміж адміністративними установами; розбивали монополії, будинки поміщиків, заводів тощо.

По селах вешталися разом із партійними непевні агітатори, що підбивали юрби на руйнування єврейських крамниць, і не без успіху, бо не всі селяни, як слід, розбиралися в деталях становища.

Підіймається трівога й иншими місцями. Характер телеграм поміщиків до губернатора стає нервовіший. „Селяни збурені, погрожують вбивствами, прошу помочи“ — телеграфує по-французьки поміщик с. Скотинян — Вейдліх, що проживав у Львові. У районі Городка (Лисоводи)