губернатора вимагати цілковитого закриття „монопольок“ у захоплених рухом волостях на Проскурівщині, Лятичівщині та Кам'янеччині. Аж тепер Акцизне Управління скорилося й закрило того ж таки дня телеграфним розпорядженням 132 монопольки та вивезло зі складу геть чисто весь спірт.
Але як тільки рух притих у частині волостів (Кам'янеччина), губернатор квапиться потішити Акцизне Управління, дозволяючи відкрити там монополії на Великдень, а 26 квітня він уже дозволяє це зробити всюди.
Тим часом заворушення, вгамовуючись одними місцями через постій військових частин, арешти або деякі попусти від поміщиків, розросталися иншими місцевостями. Селяни вже виступають великими юрбами — чоловік у 200–500–1000; озброюючись вилами, сокирами то що, рішучо виганяють із економій сторонніх робочих, б'ють, хто опіраєтсся, та зводять рахунки з невгодними їм служачими економій.
Селяни тепер виступають обережніше: частенько свої напади провадять поночі (Проскурівщина, Ушиччина), нишком розбирають будинки, паркани то що. Губернатор реагує на події новим наказом вислати військо, вимагає вживати суворих заходів, арештувати винних із допомогою війська.
Революційна агітація підтримує ввесь час рух. Ново-Ушицький справник, наприклад, скаржиться на широке розповсюдження агітації, що не минає навіть „урядових мундирів“. Невгомонний рух викликає уряд мимо зовнішніх виступів, як от посилання війська на постій для утримання його селянами то що, також і на судові процеси: слідчий апарат провадить слідство в справах 497 чоловік тільки-но по 3 повітах.
Придушуючи рух збройною силою та судовими утисками з одного боку, уряд із другого боку робив нишком поміщикам зауваження, що „як доводить розслідування руху, виставлені через селян вимоги в основі своій є цілком справедливі. „Користуючися зі злиднів селянських та з великої кількости робочих рук по селах, поміщики довели зарплату до розмірів подавання старцям“ — пише „таємно“ до правління Проскурівського та Лятичівського сільсько-господ. товариства сам губернатор.
У Мудриголовах на Кам'янеччині, за свідченням губернатора, зарплата доходила максимум 20 коп. на день, решта ж робочих одержували 15, 10, навіть і 5 коп. на день (більшість); при цьому 5 коп. одержували 18 літні парубки. У цьому разі губернатор відограє ролю захисника селян проти „визискувачів“ (за його власним виразом) поміщиків. Він зауважує, що, як таке становище не зміниться, то жадних заходів нема цей рух ліквідувати.
Кодло поміщиків заворушилося. Як же так! сам губернатор, що повинен доглядати покою й добробуту власників, стає раптом в опозицію до них; замісць розправитися з „бидлом“, досліджує економічний стан селянства. Це ж нечувана річ! Зібравшися на нараду в Проскурові, „члени Проскурівського-Лятичівського сільсько-господ. товариства“ пишуть такого листа губернаторові про причини руху.
„Передусім заворушення аж ніяк не мають виключно економічного характеру. Рух прийшов зовні на грунті аграрно-революційної агітації, що її на щастя селяни не зрозуміли. Ціни залежать виключно від взаємовідносин попиту та пропозиції, а не від волі та резолюції
