У своїй доповіді до Петербургу Ейлєр уже сполучує обидві причини: революційну агітацію та глибокі економічні обставини — утворення на Поділлі численних кадрів „сільських пролетарів“ та безземельних селян, що не мають не то землі, ба й житла власного, поневіряючись по хатах родичів та односельчан. Потім губернатор, як і раніш, намагається з'ясувати заворушення експлоатацією євреїв орендарів, хоча й пише, що всі орендарі однаково визискують систематично селян. Далі низку непорозумінь у селян з економіями він виводить із чисто технічних причин, як от відсутність правильного розмежування тощо.
На прикінці Ейлєр зазначає, що подільські події мають усі елементи боротьби капіталу з робочим та справжнього визиску по економіях селянських нестатків. Паліятивами, повідомляє Ейлєр, уже не можна розвязати питання. Проте, роздратований упертістю селян, Ейлєр кінець кінцем дозволяє телеграмою козакам „орудувати нагайками“.
Селянський рух на весні 1905 р., сильно поширившися на Ушиччині, Проскурівщині, Кам'янеччині та Голопільщині, перекидається й на сусідню Лятичівщину. Понад 200 сіл поднялися проти економій. Коло травня 1905. р. рух затихає, але в середині, особливо в кінці року він підіймається з новою силою, захопивши й решту місцевостів Поділля.
Подільський Губернатор у свому донесенні на ім'я міністра внутрішніх справ од 18 червня 1905 р. ч 4314[1] зазначає, що за останні півтора місяці особливо напруженого характеру заворушення набрали в таких селах дев'яти повітів губерні:
Балтського повіту в селах: Фарнатії, Чернечі, Когутівці, Малій-Мечетні, Шершинцях, Ковбасні, Стрембі, Березівці, Лабушні, Французькому, Коритні, Юзефполі, й Плосці Забузькій; Брацлавського повіту: — у Шпикові, Сильниці, Няньківці, Петрашівці, Вишківцях, Олександрівці, Летківці, Демківці, Сороктяжинцях, Бортнику, Жахнівці, Звонисі, Криківцях, Онитківцях, Війтівцях, Байраківці, Стрільчинцях, Канаві, Колюхові, Кірнасівці, Капустянах, Богданівці, Потоці та на фермі Щербатової; Вінницького повіту: — у Пикові, Сальнику, Глинську, Лемешивці, Острожку, Кропивні, Кривошиїнецьких Хуторах, Рогинцях, Заливанщині, Носківцях, Попівці, Калинівці, Шепіївці, Кривошиїнцях, Зайку, Пиляві, Люлинцях, Грижинцях, Кудиївцях та Вишенці; Гайсинського повіту: — в Уллянівці, Зятківцях, Білоусівці, Паланці, Лукашівці, Хащові, Мишарівці, Завадівці, Метанівці, Харпачці, Глубочку, Чорнятці, Лозові, Полозі, Чорній Греблі, Ометинцях, Бродці, Поборці, М'якоході, Мочульці, Кунці, Жерденівці, Тимарі, Мельниківцях, Остолопові та Соболівці; Літинського повіту: Дубовій, Куманівцях, Цимбалівці, Митнику, Маркушах, Сіомаках, Митинцях, Чернятинцях, Пустовійті, Кушелівці, Соколовій, Березні, Маньківцях, Сербинівцях, Томашполі, Терешполі, Спичинцях, Яблунівці, Мальчівцях, Феліопільці, Щербані, Чехах, Паплинцях, Шпичинцях, Іванівцях, Межирові, Чепелях, Петриківцях та Подорожній; Могилівського повіту: — у Хоньківцях, Курашівцях, Посухові, Котюжанах, Обухові, Хрінівці, Сербах, Вінозі, Романках, Попелюхах, Кацмазові, Ломозові, Ольчадаїві Нижньому, Лучинчику, Грабівцях, Кукавці-Великій та Малій, Іракліївці, Кошаринцях, Буцнях, Конатківцях, Мар'янівці, Коропівні, Чемирисах-Волоських, Пилипах-Чемириських, Кузьминцях, Яльтушкові-Підлісному, Верхівці, Каришкові, Матвійківській-Слобідці, Голубівці, Будному, Серебринці, Михайлівцях, Володівцях, Білянах-Шаргородських, Попові, Терешках, Войнашівці,
- ↑ Див. Архів Канцелярії Под. Губернатора.
