Сторінка:Аркадій Зекцер. 1905 рік на Поділлі. 1925.pdf/40

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
Політичний характер руху цієї доби.

Виступи селян виявляються також у формі змагань збройною силою звільняти з в'язниць арештованих. Селяни сіл Зятковець, Рахнівки, Михайлівки, Борсунівки, Тишківки змагалися силою звільнити з Гайсинської в'язниці арештованих учителів Крошка, молодшого товариша в революційній праці студента Городецького, помічника учителя Ксендзюка, теж енергійного агітатора.

В-осени 1905. року аграрний рух набирає вже чисто політичного відтінку. Селяни виступають уже організованіше: місцями засновують комітети, що в їхнє завдання входить одночасово і підняти повстання для захоплення добра поміщиків, і усунення сільської влади. Рух провадиться до такої міри конспіративно, що справникам, мобілізувавши всі свої сили, не вдається виявити подібні комітети. Одночасово відверто вже скликаються сходи, на яких обирають уповноважених до Земуправи, для виборів до Держ. Думи, для визначення селянських потреб. Поліція повідомляє про утворення „банд соціялістів“ для нападу на маєтки поміщиків.

Селянські вимоги цієї доби конкретно зазначають: передачу селянству всієї поміщицької землі, заведення прогресивного з доходу податку, загальне навчання, скасування поліції, заведення виборної системи управління. Захищати вимоги доручається обраним від села. Ці вимоги селяни ставлять уже під безпосереднім впливом діячів революційних партій.

Від економій, як і раніш, вимагають збільшення зарплати. Як економія відмовляє, то вдаються до більш уже енергійних способів боротьби: на сполох дзвонять, щоб збиралося все село (с. Параївка) радитися, що далі робити.

Иноді селяни покладають іще надії на поміч Держ. Думи та її підтримку в боротьбі проти поміщиків: у с. Комарівці за підписом 100 селян надсилають телеграму до члена Держ. Думи Штефанюка, вимагаючи нарізки землі, вільностів та скасування інституту стражників.

Уряд уже не може обійтися без великої кількости кінних частин, що з розпорядження губернатора роз'їзджають по краю, щоб припиняти страйки та арештовувати ватажків.

Разом із тим помітно збільшується класова диференціяція. Взаємини бідноти з куркульнею скоро псуються й трапляються вже випадки переходу ворожнечі до відвертої війни бідноти з куркулями: в селі Краснопільці юрба в 1000 чоловік малоземельних селян напали й побили на смерть кілька родин куркулів, погрожуючи всім багачам та поміщиким так розправитися.

Ці факти доводять класову суть аграрного руху й усувають байки поміщиків, начеб то цей рух є влучний маневр куркулів ступневим підвищенням вимог зруйнувати поміщицьке господарство, щоб потім до своїх рук його прибрати. За повідомленням справника, куркулів було побито через провокаційну діяльність деяких невідомих осіб. Але систематичне повторювання подібних випадків, приміром, на Гайсинщині, доводить, що тут ми зустрічаємося з безсумнівним фактом росту класової диференціяції на Поділлі 1905. року.

Губернатор у цих заколотах убачає зародки усобиці селян, що захоплені чутками про „Чорний переділ“.

Не зважаючі на „рішучіші заходи“ уряду та енергійну працю драгунів, селяни держаться твердо й одностайно: страйки не припиняються, сконцентрувавшися в 9–10 селах на Гайсинщині, особливо в Зятківцях, Ігнатівці й Тарасівці. Постій війська на селі не може зломити завзятости селян, від гніву яких поміщики навіть повтікали зі своїх маєтків. Як при-