„Пролетарі всіх краін еднайтесь.“
До селян.
Товарыши робитныкы! Те, чого ждалы, сталось: царем розигнана и друга Дума! Заскрыпила, забряжчала — почала свою роботу росхряпана самодержавна машына. Знялась на ногы, росправила крыла вирна царева дружина — полицаи и жандармерия… Хижым звиром вынулась вона на пригничену зневолену Росію; трусыть обшукуе нещасный народ; тюрмы знов повні; знов потяглы на Сибир довги нызкы засланцив! Судять, вишають, рострилюють… Стогин нысеться… Гнеться, дрижить несвидомый народ, про боротьбу и думку покинув. То хоч на Думу надіявсь, до Думы прислухавсь, а тепер… глухо скризь… Згадуе Думу народ та дывуеться за що розигналы іи?.. Чому не продержалась вона довше, не полекшыла важке жытя робитныче, безпросьвитне? Чим розгнивыла ота смырна покладыста Дума вельможных катив? Дума, як тилькы і дбала про те, щоб зберигты себе, протягты свое жыття не розсердить царя з його шайкою не даты зачіпкы для розгону… Адже ся Дума корылась и гнулась… якои-ж ще кращои? Але и іи розигналы, бо хоч гнулась и корылась вона, але на колина перед царем не падала, ура не крычала; хоч и не вповни обстоювала народни нитересы, але и пид царську дудку не стрыбала. Булы в ній и справжні оборонци голоты — соціаль-демократы, котрі смило и не втомно боролысь за кращу долю, за землю и волю всему обездоленому людові. Паны з царем хотилы, щоб Дума у купи з нымы дурыла и обкрадала народ, щоб полатала гныле самодержавіе, помогла-б панству з церем дужче осидлаты народ та краще вмостытысь на його шыи. Цього Дума не робыла и іи прогналы. Згасло и послидне огныще серед темнои ночи… Стало ще сумнійше, ще хмарній. Згаслы й послидни надіи несвидомых на лагидный кинець. Десь далеко впитьми маячыть третя Дума… Але ця Дума утишыть тилькы царя та панив, бо „царь-батюшка“ такый викраяв закон про выборы, що третя Дума буде чысто панська „чорносотенна“ робитныкам в ній робыты ничого. Пора вже кинуты ыграшки в Думу. Треба думаты дило! Але що робыть? Чы сховатись кожному в свою нору, покынуты боротьбу та берегты свою шкуру? Чы може взявшы, що є в рукы выйты на останній бій з кривавым царем, часу не гаючы зместы одным махом самодержаві та завесты свій лад, Демократычну Республику. А чы є ж то сылы в нас? Як бы булы — не посмив бы паршывый Мыколка глумытысь з народу. Він певен в соби, вин пидняв на ногы всю чорну силу и плювать йому на народни домагання. Вин жде тильки озброеных вибухив щоб втоптыть в крові революцію. Але цым ны лякаемо мы вас товарыши робитныкы, а хочемо устерегты вас од помылок и показаты певный шлях. Все дило в силі. Хто сыльнищый, той хазяин в жыттю и в держави. Тоди визьме наша, колы мы будемо сыльнищи од самодержавія. Сылу ж здобудемо мы тоди, колы кожен з нас, не покладаючы рук, в сели, городи, на роботи, — скризь де тилькы можна, шырытыме думку про боротьбу, про озбройне повстання, коли захытається и стане на наш бик військо. Прояснюйте-ж темни салдатьски головы, будить спячых, организуйте несвидомых, заклыкайте их до партіи, щоб з'еднавшысь та укрыпывшысь разом з повставшим, військом, мицно, в останній раз вдарыть на самодержавіе и на руинах його склыкаты Установче зібрання, котре тильки одно зможе полекшыты гірку долю робочого люду, завесты Демократычну Республику и очистыты шлях до соціализму!
Хай жыве, озброене повстання! Хай живе Демократычна Республика! Хай живе соціализм!
У. С. Д. Р. П.
