стають опір і т. и. Часто підпалюють будинки економій, виступають великими юрбами, не виключаючи й жінок, нерідко й відбивають арештованих.
Але, зважаючи на те, що на Голопільщині було скупчено чимало маєтків вельможного панства, як от Вітгенштейн у Камінці, кн. Орлов у Чечельнику, кн. Трубецька, барон Корф та инші, — губернаторові та справникам тут треба було бути на сторожі, бо від цих великоможних приятелів та покровителів — Столипіна, Трепова, барона Фредерикса безнастанно сипалися телеграми.
Одним із центрів руху було містечко Камінка, курорт, що належав кн. Вітгенштейнові; рух тут не вгавав протягом кінця 1905. року та всього 1906. року. Ясновельможний князь, пробуваючи за кордоном, слав довгі телеграми до Петербургу й до Кам'янця. Ейлєр з пошани до нього, а також за вказівками Столипіна, стежив, щоб цей маєток безупинно охороняло військо, захищаючи „гостей місцевого курорту“, як називали себе в телеграмах про допомогу тамтешні пани.
Хвилювання в Камінці досягали такого ступеню напруження, що справникові не вдавалося арештувати активних елементів району. Коли ж він зважився на арешт, то натовп чолов. із 1000 селян накинувся на військо, щоб відбити заарештованих, але, як доносить справник, „жвава атака кінноти розігнала юрбу на базарі“. Проте, коли арештованих вели до в'язниці, камінчани знов намагалися відбити їх, стріляючи по варті.
Велике заворушення було також у районі Чоботарки, Устя, Городища, Жабокрича та Соколу. Тут весь час адміністрації доводилося „показувати присутність війська“, без чого рух погрожував би економіям цілковитою катастрофою.
Рух на Вінничині відріжнявся до якоїсь міри від руху в инших місцевостях тим, що був під більш безпосереднім впливом ріжних політичних та громадських організацій, переважно ж Всеросійської Селянської Спілки. Що до цього характерні аграрно-політичні заворушення в районі м. Станиславчика, що дійшли найвищого ступеню 23. листопада 1905. р. Тоді в Станиславчику був скликаний сільський сход для обрання уповноважених, щоб післати їх на повітовий з'їзд для участи в передвиборчій компанії до Держ. Думи.
На цьому сході поступова частина селян під впливом діячів Всеросійської Селянської Спілки, а також РСДРП, особливо ж місцевого учителя Добровольського Методія, поставила вимогу обрати уповноваженим не кандидата виставленого урядом, а стрілочника ст. Жмеринки Копильчука Пилипа. Уряд змушений був відкласти вибори на другий день. Тоді саме з'явилися на сход Добровольський та селянин Чапис і звернулися до селян біля волости з промовами. Добровольський, з'ясовуючи причини виникнення й невдачі війни, говорив про злодійкуватість та продажність царських міністрів, що відправляли негідні пароплави й гармати, щоб запропастити півтораста тисяч селян. Про це знає цар, але покриває своїх урядовців, що з селян ссуть кров, наживаючи великі гроші. „Ми повинні добитися того, щоб цар нас боявся, а тому виборного нам до Думи не треба, а потрібний виборний для участи в народній Раді. Царський маніфест дурниця. Робіть так, як я вам говорю, тоді одержите всю поміщицьку землю без копійки; маніфест нічого вам не дасть. Ніяких податків ні державі ні волості не платіть, старшини чи кого иншого з уряду не слухайте, начальства нам не треба — ми вправлятимемося самі“…
