починає вже перекидатися смішками. Покищо всі ми поводимось якось назґрабно, нас ще не відрекомендовано одного перед одним.
Я недурно читав свого Стівенсона і знаю, що тепер має бути. Гість мусить перш за все з новими приятелями випорожнити здорову чашу кави; найпочесніший старий вождь на селі частуватиме кожного з присутніх кокосовою чашею, наповненою теплою шипучою юшкою, насамперед мене, як гостя, а потім инших, по старшині, і шануватиме кожного зокрема коротенькою промовою, а найдовшою та з найбільшими почестями мене…
Тимчасом сидіти на почіпках на цій цинівці не дуже зручно, ноги мені починають деревіти, в будинкові гаряче, неприємно пахне від намащених олією людських тіл. Соолевао і його батько підійшли з усмішкою і кожен приніс по одному вінку з великих білих квіток; один кладуть мені на плечі, а другий вішають на мій тропічний шелом. Соолевао та його батько теж у вінках; вони сидять поруч мене, і Соолевао ніжно обняв рукою мене за плечі. Це дуже мило з його боку, і я теж так гадаю, але ж я не можу через те обернутися, коли тимчасом за моїми плечима певно щось діється, що стосується мене. Чую якийсь особливий голос, що говорить щось чутно, досить довго, і в цій
112
