як не чути було вже жодного авто. Була у мене думка подати йому милостиню опісля, а поки-що слухав я його не те що неприємного, хоч і одноманітного, речитативу, сприймаючи його, мов складовину загального краєвиду, мов ті нечисленні веселі голоси пташок, що роздавались то тут, то там із гущавини. Так мило тут, за диким кущем. Ані сліду тих гаспидських мук, що так отруюють бразильські праліси. Гаваї, та й уся Полінезія, не знає й не бачила в своїх лісах отруйної гадюки або небезпечного звіра. Не докучає тут ні комар, ні муха. З мого каменя міг я впірнути глибше в м'який папоротник і звідси кинути оком униз, де підошви острова зникали в воді і трохи далі від берега такою самою лінією маячили рифи. Здавалося мені, наче я тримаю призму перед очима: якась неймовірна кольорова лямівка навколо всієї картини, навколо кожної її лінії. В моїй книжці було написано, що старі полінезійці називали Гаваї веселковими островами. І справді, це була країна у веселці. Лише надо мною, на висоті Палі, переривалася раптом призматична гра майже неземних кольорів, тьмяно розпливаючись. Велика хмара животом лягла на горі. Так Мауї…
Я здригнувся. Тримаючи в руках свою книжку легенд, я думкою торкнувся Мауї
16
