криту веранду з двома кріслами гойдалками. Мешкали тут ці фармери, годували овець і жили собі не кепсько. Але, коли фармер сідав по обіді на крісло гойдалку із своєю короткою дерев'яною трубкою, чогось йому бракувало, чогось затишного, чогось невимовно свого, чого ще тут не було й що він мав завжди у себе в Есекс[1], він і сам не знав, чого саме. Аж одного дня встав фармер із свого крісла гойдалки з радісним обличчям, пішов зараз таки в свою кімнату й написав листа до свого брата в Есекс. Він відкрив те, чого ще бракувало цьому новому пристановищу бритів.
Через кілька місяців надійшли до Зеляндії перші ластівки. Надійшли вони в самий раз, на весні, цеб-то, звичайно, в листопаді. Цілий кущ був золото жовтий від квіток коваї. Це була справжня лагідна й пахуча весна, що її тут застали англійські ластівки. Вони, звичайно, не прилетіли сюди, як на весні до нас прилітають ластівки, вони приїхали сюди в мерзенних клітках. Фармер згадав, що в Европі можна купити все, навіть ластівок, і замовив собі їх цілу колонію. Я гадаю, що він розумівся на ластівках і добре знав, як це зробити, щоб вони поселилися під залізним дахом; одним словом, вони звили справді свої кубелечка під дахом цієї веранди, влітали й
