гейзер Вайракай і їхав кипучим озером, що на його дні лежить затоплене маорійське село. Ви ганяли мене через міст, що його треба проходити бігцем, бо що-три хвилини бризкає на нього промінь води з середини печери. Я бачив пащу потворного змія і закам'яніле гніздо шулік. Я з захопленням оглядав те місце, де колись були славні білі й червоні сталактитові тераси, що їх засипав вулкан Таравера. Я з повним довір'ям ішов, спотикаючись, за вами, вузькими стежками, під якими земля хитається, і ви мені докладно пояснювали, яке гаряче джерело має в собі силікати, яке йод, а яке залізо, ви мені розказували, що одну грязь називають горшком кави, а другу — казаном каші. Рангі, Рангі, і вам не сором? Ви розказуєте мені тільки такі речі, що в них ми нічого не розуміємо, а що ви справді знаєте, те ховаєте від мене!
— Я вам усе пояснила, — в'їлася в мене своїми канібальськими очима.
— Віддайте мені назад п'ять шілінгів, шановна міс Рангі. Яке з кипучих сірчаних джерел було те, що через нього скакав Гатупату? Адже ви знаєте, та страхітна жінка, що вганялася за ним, гадала, що вода холодна, і, скочивши за ним, упала. Ви знаєте, та лісова жінка із страшної пташиної печери?
