— Це мої предки, — каже маорійська дівчина Рангі, і я чую в її голосі не гордість, а свідому скромність. Так, трішки апологетично, яка небудь принцеса європейська сказала б перед образом Марії Стюарт, що вона походить від неї. („Але ж прошу, це нічого не значить, хіба я тут що, я тільки розмовляю з вами!“).
— Це мої предки, — каже Рангі, — предки покоління Арава — Гінемоа та її улюблений Тутанекай…
— Оцю історію! — скрикнув я. — Рангі, мені треба знати цю історію! Адже ця Гінемоа, цей Тутанекай, мабуть, не так просто створили славне покоління Арава — тут була якась пригода; Хіба цього не видно з отого чудесного склепіння на воротях? Розкажіть мені цю історію, Рангі!
— Я буду потрібна там, унизу, у Вака, — каже Рангі.
— Не кажіть Вака, як австралійські туристи, Рангі… І нікому ви непотрібні у Вакареварева. Ваша солодка кумара-картопля і солоне м'ясо звариться само в гарячому джерелі, куди ви поставили горнець, і жоден турист не прийшов, ще ж бо не сезон, а як і прийшов, то хай провадить його яка-небудь инша маорійка, не вганяйтеся за заробітком, Рангі! Я мушу знати цю історію!“.
