помості, що його він спорудив з дерева великої сосни каурі, вирізьбив демонами й ящірками та великими птахами моа, що називаються так як його мила, а поруч нього сидить його приятель, Тікі; і Тутанекай грає на флейті з людської кістки. Приходять до нього його старші брати й насміхаються: „Виграєш ім'я Гінемоа? Пам'ятай, що ти нижчий, що ти не з такого незаплямованого шляхетного роду як ми!“
„Лише той, що не є батько Тутанекай, Вакауе, ласкаво поводиться з байстрюком. Каже йому одного разу Тутанекай: „Адже вона стискала мою руку. Еге! І коли небудь уночі на заклик моєї флейти вона приїде озером на човні“…
„Одної ночи підходить Гінемоа потайцем до берега великого озера; вона хоче взяти різьблений човен і, щоб ніхто не знав, втекти туди, де кличе флейта. Але давно вже знає рідня Гінемоа, що якийсь хлопець з низького роду залицяється до Гінемоа; і вже не один вечір витягають вони великі кану на високий беріг. Даремно шарпає Гінемоа своїми руками то один човен, то другий; ніколи вона не скотить важких пнів у воду. А флейта кличе: Гінемоа! Гінемоа! Тоді бере Гінемоа шість порожніх тиков, звязує їх мотузкою з льону з кожного боку по три. На скелі, що
