чоловічим голосом спитала вона: „Кому ти воду береш, невільнику?“ — „Тутанекаю“ — каже він. — „Давай сюди“ — чути грізний голос з купели, вона бере тикву і п'є, а потім розбиває її, розбиває цю тикву на камені. Злякався невільник, не хоче він, щоб його вбив і з'їв войовничий чужинець, що з'явився на острові. Він тікає до Тутанекая.
„Тутанекай сидить на помості із своїм приятелем Тікі. „Гінемоа, — виспівує він на флейті, — Гінемоа!“ Раптом з'являється невільник і передає йому страшну звістку. „Гіне…“ — так і не скінчила флейта. Встає розгніваний Тутанекай. „Принеси мені зброю, невільнику! Принеси дерев'яний меч-клин. Принеси спису!“
„Тікі хоче йти за ним. „Ні!“ — каже Тутанекай. — „Візьми свою сопілку і грай пісню Гінемоа. Може вона вже в дорозі, в човні…“
„Тутанекай, величний у свому лляному плащі, із смугами з собачої шерсти, в повному озброєнні, грізно стає на березі теплого джерела. А згори, з острова пливуть звуки сопілки Тікі. Забилося серце, як почула Гінемоа, що перестала грати флейта.
„Виходь сюди, щоб я твої очі поїв!“ — гукає Тутанекай чужинцеві, тому ворогові, що розбив його тикву й зневажив його честь. Але Гінемоа не відповідає; вона соромно
