Джім — це була цілком важна й солідна людина, це був зареєстрований член товариства транспортних робітників. Ні на одну хвилину не прийшло йому до голови почувати себе підлеглим мені чимсь наче слугою, і він вважав би мене за божевільного, коли б моя поведінка мала якийсь натяк та те, що я так розумію наші стосунки, що я бажаю, щоб зі мною поводились, як з яким паном, а не із старшим товаришем і супутником.
Ми пустилися в дорогу і вже після кількох кілометрів пізнав я в Джімі твердої руки моториста, що з ним можна було бути певним і за стерно і за життя пасажира. Потрібні рухи робив він так, між иншим, немов вони далі не мають ніякого значіння; завжди рухи його були вільні, коли він хотів закурити цигарку або щось мені показати. Підчас їзди він міг говорити й уважно стежити за моїми відповідями; проте бачив він усі камінці на дорозі й виконував карколомні повороти спокійно й елегантно. Він міг бути по-юнацькому веселим, проте не могло бути сумніву, що він цілком зріла людина. Це був водночас робітник за своєю професійною роботою і веселий хлоп'яга на прогулці. Може, цей сміх був трішки твердий, може, дещо завчасу закріпилася спокійна самовпевненість. Справді бо не який же небудь молодий лорд, а зви-
