Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/189

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

глянув на мене з якимсь сумнівом: чи не зневажаю я часом новозеляндців, що в них так бідно живе простий народ? Він почав зразу звертати мені увагу на поодинокі вілли багатих людей; були й такі, сади там більші, веранди за склом, і принаймні ще один поверх, це були панські помешкання, а не оті п'ятихатки, де мешкають прикажчики й трамвайні кондуктори.

Ми виїхали в поле, і Джім скерував своє авто до високої гори, що її цілком обглодали вівці, а внизу видно було зелену рівнину, місто й далеко на обрії вкриті льодовиками Альпи. Було вже коло полудня, і якийсь робітник, що бив каміння і чинив дорогу — а дорога цього потребувала — сів на краю дороги на відпочинок; це був собі звичайний запорошений каменяр у синій блузі, такий самий каменяр, як європейський, і так само, як в Европі, його жінка винесла йому обід у бляшаному посуді, що вона його тримала за ушко. Це була дама, у великому, мов горнець, капелюсі з шкіряними квітами, зодягнена по-літньому за останньою модою в Крістчерч, що була передостанньою в Сідней. Вона ховала своє обличчя від сонця під червоною шовковою парасолькою та й взагалі мала вигляд буржуазний, так само як її каменяр, коли б він умився, певне мусив би стати