мати жінку другого, хто підстерігатиме його сон, хто вночі з піднесеною сокирою підкрадатиметься до хати свого ворога?
Року 1800 обидва ці чоловіки були ще живі. І ростуть діти, їх аж двадцять троє, нащадки п'яниці Мек Коя і ватажка бунтарів Крістіяна й озвірілого рубаки Кінталя, нащадки їх і диких жінок, що заради них вони один одного вбивали. Яке з цього пекло вийде на цьому острові Піткерн?
В лютому 1808 року з'являється раптом корабель перед островом Піткерн, уперше з того часу, як спалено „Баунті“. Капітан американського вітрильного судна „Топаз“, Мею Фольджер з Бостону, відкриває сліди людського селища, виходить на берег і знаходить — що? Пекло?
Ні, капітан Фольджер знаходить малу старохристиянську недільну школу серед океану, під чеснотливою зверхністю шановного старого острівного патріярха.
Це — як би його сказати? 1800 року на острові Піткерні сталося чудо. Обидва останні бунтарі не зігнали один одного з світу, але один одного „напутили“, вони постановили жити по-християнськи. Едвард Юнг вмер, покаявшись, не уві сні від сокири, а по буржуазному, від астми. Александер Сміт врочисто
