тільки буржуазна боязкість? О, я дуже добре знаю, що я бажаю собі такої старости, такого корисного й розумного життя на острові, яким жив Роберт Луїс Стівенсон або незнайомий австрієць Лефлер, життя тропічного ереміта, що може й нічого иншого не є, як лагідна й повільна смерть, як поступовне й передчасне злиття з тією милою рослинністю, а може й… може одинока можливість викрадене з цікавости яблуко знову потихенько повісити на дерево знання й жити в раю без пізнання, без гадюки…
Що стоїть мені на перешкоді? Обробляв би шматок землі, викохував би солодку та звичайну картоплю, цукрову тростину, тропічні овочі й хлібне дерево. Полював би на здичавілих кіз, як Робінзон Крузо, або шукав би яєць тих курей, що вільно гуляють собі по всьому острові!
Що не дає мені цього зробити? Може, осоружна, нестерпна чесність тих набожних мешканців острова, ця чесність недільних шкіл, що через неї їм з усього англо саксонського світу раз-у-раз люб'язні подарунки посилають, та чесність, що за неї саме тепер моряки „Роторуа“ навантажують піткернійські човни безліччю ящиків, різдвяними подарунками добрих і сентиментальних людей з Нової Зеландії?
