Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/221

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

моря до другого, а потім створили військову державу, військовий табір і майстерні; потім як вони боролися з москитами, перетворюючи це світове вогнище зарази, вогнище жовтої гарячки й малярії в найздоровішу тропічну країну на землі. Я оповідаю про американського лікаря і тих салдатів, що лягали в ліжко на простирадло, де раніш лежали ті, що вмерли від гарячки, лягали тільки на те, щоб, хто це міг знати, дати доказ, що ця гарячка від дотику не передається. Далі оповідаю я, як вони потім, щоб потвердити свої висновки науково, прожили одну ніч у герметично замкненому просторі, куди напущено комарів, тих заражених комарів, що кусали хорих. Еге, тріюмф, їм пощастило довести, що комарі розносять цю хоробу! Їм пощастило зробити велике діло; ті люди, що добровільно взяли в свою кров таку важку хоробу, тільки ті люди знайшли можливість збудувати канал, бо відтоді ми знаємо причину лихоманки і вміємо боротися з нею. Нині, кажу я кадетові Чарлі, ця шийка не є вже країна лихоманки, бо ці блакитно-зелені ліси там, на горі, можуть бути повні хижих звірів, вода може кишіти від алігаторів, але москитів нема, їх раз-ураз винищують спеціяльні відділи, нафтою поливаючи болото…