Своє оповіданйя про Панамський переказ я раз-у-раз перериваю: то бовтається у воді неживий алігатор, то велика чапля несе рибу в пазурах, то пливуть мимо кораблі, багато зворушливих кораблів. Жодного стовпа диму не бачили ми на пустинному Південному океані; але тут, на цій битій світовій дорозі, бачимо такий великий рух, що аж дух захоплює. Ось бельгійський корабель „Кельтієр“ пливе з Амстердаму до Ліма; „La Cittá di Bologna“ (Місто Болонья), з Ґенуї, везе емігрантів до Чіле, а „В. Ц. Сміт“ з Нью-Йорку, їде каналом до Сан-Франціско. Скільки прапорів, скільки багатства, скільки чужого народу! Один раз проїздить мимо нас новозеляндський корабель з назвою великого кану з маорійського міту: „Арава“ йде до Велінгтону, а ми — з Велінгтону, яка радісна зустріч!
А потім, на великих потрійних шлюзах, сталася пригода.
Ті шлюзи, при виході велетенського штучного озера, лежать майже тридцять метрів над дзеркалом Атлантійського океану, що його ми бачимо вже звідси, глибоко під нами. Нашому кораблеві, що йде з півдня, золочений тропічним вечером, доведеться через три ступні спуститися вниз. Робить він це між величезними залізними брамами, в
